Визначення змісту типологічної варіабельності є однією з ключових інтерпретаційних проблем сучасного палеолітознавства. Складовими частинами даної проблеми є типологічні та технологічні характеристики кам’яного інвентарю (Bordes 1973), палеогеографічні реконструкції навколишнього середовища (Mellars 1992), хронологічні визначення віку археологічних об’єктів (Mellars 1969), специфіка господарської діяльності (Binford, Binford 1966). Тобто, для вирішення проблеми типологічної варіабельності необхідне проведення аналізу всіх її складових частин, тоді як наведені складові частини охоплюють майже всю середньопалеолітичну проблематику.
Останнім часом було встановлено, що типологічна варіабельність середнього палеоліту Криму представлена 4 групами пам’яток з типолого-статистично різними колекціями крем’яного інвентарю: західнокримськими, аккайськими, старосільськими, кііккобинськими (Колосов, Степанчук, Чабай, 1993, Чабай, 2004).Актуальність запропонованої теми зумовлена необхідністю вирішення базової для сучасного палеолітознавства проблеми, яка полягає у відповіді на питання: що саме відображають згруповані за типологічними ознаками кам’яного інвентарю пам’ятки? Виготовлення окремих типів знарядь за допомогою традиційно застосовуваних технологій різними групами гомінід, або збіг численних природних та антропогенних факторів? У більш загальному плані актуальність запропонованої теми полягає у визначені співвідношення проявів антропогенних та природних чинників в археологічному матеріалі.
    Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота виконана у відділі первісної археології Кримської філії Інституту археології НАН України в рамках планових наукових тем „Історія і археологія Криму з давніх часів до кінця XVIII століття” (№ держреєстрації 0101U009057) і „Виявлення, дослідження і систематизація археологічних пам’яток Кримського півострова. Формування банку даних історико-археологічних пам’яток АРК на електронних носіях” (№ держреєстрації 0103U003945).
   Основною метою даної роботи є визначення змісту типологічної варіабельності в середньому палеоліті Криму.Для реалізації поставленої мети вирішені наступні завдання:
1/ визначення хронологічних рамок середньопалеолітичних індустрій Криму, встановлення характеру взаємозв’язку хронологічно-кліматичного фактору та техніко-типологічних змін;
2/ створення хронологічної періодизації середнього палеоліту Криму та встановлення характеру зв’язку періодизаційних підрозділів і змін типологічних структур;
3/ аналіз взаємозв’язку седиментаційних процесів на палеолітичних пам’ятках і техніко-типологічних структур знайденого на них кам’яного інвентарю;
4/ встановлення характеру взаємозв’язку між типологічними структурами і топографічними характеристиками поселень, ресурсними базами територій;
5/ характеристика взаємозв’язку функцій поселень та особливостей техніко-типологічних структур крем’яного інвентарю;
6/ з’ясування місця Криму в системі варіабельності середньопалеолітичних і синхронних верхньопалеолітичних комплексів Східної Європи.
    Об’єктом дослідження є матеріали 27 стратифікованих багатошарових середньопалеолітичних стоянок Криму, що аналізуються як сукупність проявів антропогенних та природних факторів.
Предметом дослідження є причини, форми і сутність типологічної варіабельності середньопалеолітичних індустрій Криму, що існували протягом майже 100 тисяч років, від 120/110 до 29/28 тис. років тому.
   Методи дослідження. Досягнення мети та вирішення завдань запропонованого дослідження можливе тільки за умов застосування комплексної методики. Для аналізу і інтерпретації джерел були використані наступні методи: кореляційний, стратиграфічний, типологічний, технологічний, статистичний, класифікаційний, картографічний. Розроблена комплексна методика визначення функціональної варіативності середньопалеолітичних поселень, що базується на археологічних, геоархеологічних і зооархеологічних методах. Аналізуються і використовуються результати досліджень, отримані за допомогою палеогеографічних і радіометричних методів.
    Наукова новизна. Дисертація є першою спробою в сучасному палеолітознавстві визначення, на базі комплексного міждисциплінарного аналізу всіх доступних даних, змісту типологічної варіабельності для компактної, географічно обмеженої території. В запропонованій роботі зроблена спроба вирішення основних проблем середнього палеоліту півдня Східної Європи, а саме: визначення хронологічних рамок середнього палеоліту, обґрунтування його техніко-типологічної варіабельності, визначення часу, шляхів проникнення на терени Східної Європи людей сучасного антропологічного складу та визначення характеру переходу від середнього до верхнього палеоліту.
   Вирішення даного кола проблем базується на розробці цілої низки конкретних питань:
1. На основі радіометричних і біостратиграфічних даних, визначені хронологічні рамки середнього палеоліту Криму і Східної Європи – 120/110 – 29/28 тисяч років тому.
2. Доведено, що кліматичні зміни за майже 100 тисяч років верхнього плейстоцену не заподіяли суттєвого впливу на типологічну варіабельність середньопалеолітичних індустрій.
3. Запропонована якісно нова періодизація середнього палеоліту Криму і Східної Європи, що ґрунтується на абсолютній радіометричній хронології подій, які відображають появу або зникнення тих або інших технологічних традицій на тих або інших територіях півдня Східної Європи.
4. Встановлено, що типологічна варіабельність середньопалеолітичних комплексів безпосередньо залежить від темпів седиментації в гротах та стоянках просто неба і інтенсивності візитів первісних колективів на ту чи іншу жилу поверхню.
5. На базі комплексного аналізу темпів седиментації, методів постачання стоянок крем’яною сировиною та фауною, а також способів устрою території поселень визначена функціональна типологія поселень. Запропоновано якісно нову методику встановлення функціональної направленості середньопалеолітичних поселень.
6. Доведений взаємозв’язок між типологічними структурами комплексів артефактів, наборів знарядь і функціональним типом поселень.
7. Доведено, що в Криму існували два з трьох технокомплексів середнього палеоліту відомих у Східній Європі. Разом з тим, час існування цих технокомплексів в Криму значно відрізняється від їх хронологічного положення на материкових регіонах Східної Європи. Тільки на теренах Криму знайдений один з найпізніших проявів середнього палеоліту (29/28 тис. років тому) в Європі, як, зрештою, хронологічно та стратиграфічно підтверджене співіснування середньопалеолітичних і верхньопалеолітичних комплексів.
    Теоретична цінність роботи полягає у визначенні характеру взаємодії конкретних проявів природних і антропогенних факторів в первісному суспільстві, загалом, та визначенні проявів природних і антропогенних чинників в археологічному матеріалі, зокрема.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт з первісної історії України і Східної Європи. Висновки дисертації є основою для підготовки лекцій і спецкурсів у вищих навчальних закладах. Запропонована в дисертації методика визначення функціональної варіабельності поселень може бути застосована в подальших палеолітичних дослідженнях.
     Особистий внесок здобувача.
В роботі використані матеріали кримських середньопалеолітичних стоянок, в польових дослідженнях яких автор приймав участь з 1981 і якими керував з 1990 року.
У спільних публікаціях з Ю.Г. Колосовим (1993), В.М. Степанчуком (1992), Ю.Е. Демиденком (2000), М. Оттом (1998), О.І. Євтушенком (2003), В.І. Ситливим (1993, 1994), Е.Е. Марксом (1995, 1998, 1999, 2001, 2006), К. Монігал (2004), Ю. Ріхтером (2002), Т. Утмайєром (2002) автору належить частина опису матеріалів і їх інтерпретацій. У спільних публікаціях з геологом Р. Феррінгом (2003), палеонтологами М. Пату-Матіс (2003, 2005), Е. Барк (2003) автору належить інтерпретація археологічних матеріалів і частина загальних висновків.
Матеріали кандидатської дисертації використані в частині Розділу 4 „Левалуа-мустьє: західнокримська фація”.
     Апробація роботи була здійснена на наукових засіданнях вченої ради Кримського філіалу Інституту археології НАН України і засіданнях відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАН України. За темою дисертації були прочитані доповіді в Льєжському Університеті (Бельгія, Льєж, 1993), Південно-Методистському Університеті (США, Даллас, 1994, 2003), Університеті Нью-Мехіко (США, Альбукерка, 1994), Кельнському Університеті (Німеччина, Кельн, 1997), Університеті Глазго (Британія, Глазго, 2005), Університеті Нюрнберга і Ерлангена (Німеччина, Ерланген, 2006).
Головні положення дисертації знайшли відображення у доповідях автора на наукових конференціях в Новому Орлеані (США, 1996), Льєжі (Бельгія, 1997, 2001), Віла Нова де Фош Коа (Португалія, 1998), Донецьку (Україна, 1998), Міттмані (Німеччина, 1999), Києві (Україна, 2000, 2002, 2004), Слов’яногірську (Україна, 2002), Бухаресті (Румунія, 2003), Маріуполі (Україна, 2004), Відні (Австрія, 2006), Кельні (Німеччина, 2006).
Публікації.
Основні результати опубліковані в 68 наукових працях українською та іноземними мовами, в тому числі в двох монографіях (одна спільна з Ю.Г. Колосовим і В.М. Степанчуком). 22 роботи опубліковані у фахових наукових виданнях, визнаних ВАК України, або прирівняних до них. Інші праці надруковані в наукових збірниках та тезах конференцій.
Структура і об’єм дисертації. Дисертація складається зі вступу, десяти розділів, висновків, списку літератури, чотирьох додатків. Об’єм основного тексту – 347 сторінок, об’єм додаткової інформації – 310 сторінок. Додаткова інформація представлена: списком літератури – 541 найменування (51 сторінка); додатком А, ілюстрації – 151 сторінка; додатком Б, описання способів використання територій поселень – 25 сторінок; додатком В, таблиці – 34 сторінки; додатком Д, описання стратиграфії пам’яток – 49 сторінок. Загальний обсяг – 657 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі надана загальна характеристика теми дослідження, визначено її актуальність і новизну. Вказано мету, завдання і джерелознавчу базу.
Розділ 1. ІСТОРІЯ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПОЛОГІЧНОЇ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ СЕРЕДНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ КРИМУ
Початок дослідження проблематики типологічної варіабельності середнього палеоліту Криму тісно пов’язаний з іменем Г.А. Бонч-Осмоловського (1934). Виходячи з поширених у першій половині минулого сторіччя уявлень щодо еволюції первісного суспільства, середньопалеолітичні комплекси Криму були підрозділені на стадії розвитку. Кожна з виділених Г.А. Бонч-Осмоловським стадій знаходила певні відображення у техніко-типологічній структурі колекцій артефактів. У другій половині XX сторіччя, завдяки роботам О.О. Формозова (1958) і Ю.Г. Колосова (1972, 1983, 1986), значно розширилась джерелознавча база середнього палеоліту. Проте, наявність різних типологічних структур крем’яних комплексів апріорі почала сприйматися, як відображення етно-культурних чинників, що є одним з основних постулатів культурно-стилістичної парадигми в середньопалеолітичних дослідженнях. В результаті на території Криму, на основі типолого-статистичного методу аналізу артефактів, були виділені чисельні мустьєрські культури і типи пам’яток (Гладилин, 1971, 1976, 1985). Фактично, був поставлений знак рівності між типологічними структурами і етно-соціальними утвореннями неандертальських суспільств, або, іншими словами, форми типологічної варіабельності ототожнювались зі здогадним змістом типологічної варіабельності. З іншого боку, визначення форм типологічної варіабельності є беззаперечним досягненням культурно-стилістичної парадигми досліджень середнього палеоліту. Наприкінці минулого сторіччя було доведено, що типологічна варіабельність середнього палеоліту Криму представлена чотирма культурами / фаціями: західнокримською, аккайською, старосільською і кііккобинською (Колосов и др., 1993).
В той же час в західноєвропейській і північноамериканській палеолітичній археології були запропоновані чотири, як взаємодоповнюючих, так і взаємовиключних підходи до інтерпретації типологічної варіабельності середнього палеоліту – стилістичний, хронологічний, функціональний та редукційний (Bordes 1961, 1973, Binford 1973, Mellars 1969, Rolland 1981).
Наприкінці минулого сторіччя використання нових методів досліджень призвели до відмови від здавалося непорушних аксіом культурно-стилістичної парадигми середнього палеоліту Криму. Виявилося, що морфологічні структури крем’яних комплексів залежали від кількісних і якісних характеристик сировини (Степанчук, Чабай, 1986, Демиденко, 1996) і функціональної направленості поселень (Chabai et al., 1995, Demidenko 1996), техніко-типологічна еволюція індустрій не відбиває їх хронологічної позиції (Чабай и др. 1998), морфологічні структури аккайської, старосільської і кііккобинської культур демонструють високий ступінь подібності, будучи до того ж ще й технологічно тотожними (Чабай, 1999), а різноманітність проявів типолого-статистичних структур в немалому ступені залежить від типу седиментації пам’яток (Евтушенко, 1995). Культурно-стилістична парадигма типологічної варіабельності середнього палеоліту Криму почала потребувати якщо не перегляду, то серйозного оновлення.
Розділ 2. Методика дослідження змісту типологічної варіабельності
Запропонована в даній роботі комплексна методика вивчення змісту типологічної варіабельності складається з шести основних груп методів: радіометричних датувань, палеокліматичних, зооархеологічних, геоархеологічних, типологічних і технологічних досліджень. Кожна з груп підрозділяється на окремі методи, які у різних взаємодоповнюючих і взаємоперевіряючих сполученнях висвітлюють ті чи інші сторони хронологічної, функціональної та стилістичної варіабельності.
Методи реконструкції хронологічної варіабельності представлені радіометричними датуваннями (C14, AMS, ESR, U-series), палінологічним, фауністичним, стратиграфічним, тафономічним і седиментологічним аналізами. Головна ідея реконструкції хронологічної варіабельності полягає в взаємоперевірці результатів радіометричної хронології методами біостратиграфічних досліджень.
Методи реконструкції стилістичної варіабельності представлені типолого-статистичним, техніко-типологічним, морфологічним, класифікаційним, редукційним аналізами. Також значну роль в визначенні стилістичної варіабельності відіграють методи реконструкції технологій кременеобробки: ремонтаж, аналітичний метод визначення специфіки обробки кременю і моделювання способів використання крем’яної сировини. Ґрунтуючись на результатах технологічних і типологічних досліджень, запропонована дворівнева класифікація середньопалеолітичних індустрій. Чіткий зв’язок між технологічними і типологічними ознаками набув форми виділення технокомплексів в верхньому (Аникович, 1991) та середньому (Ronen, Weinstein-Evron 2000) палеоліті. Загалом, в середньому палеоліті Східної Європи запропоновано розрізняти три технокомплекси: мікокський, левалуа-мустьєрський та пластинчастого мустьє (Чабай, 2003). На території Криму були визначені тільки мікокський і левалуа-мустьєрський технокомплекси.
Індустрії мікокського технокомплексу базуються на пласко-опуклому методі виготовлення двобічних знарядь, а також на застосуванні відщепового розколювання нуклеусів без допоміжних ударних площадок. Типологічні ознаки мікокського технокомплексу полягають в наявності наступних обов’язкових типів знарядь: двобічні симетричні і асиметричні вістря та скребла, часто з обушками, прості та конвергентні скребла, часто з різноманітними вентральними потоншеннями.
Індустрії левалуа-мустьєрського технокомплексу базуються на левалуазькому черепахоподібному та пластинчастому методах розколювання, що, в свою чергу, ґрунтуються на експлуатації нуклеусів з основними і допоміжними фасетованими ударними площадками. Типологічні ознаки левалуа-мустьєрського технокомплексу полягають в домінуванні простих скребел і незначній кількості конвергентних знарядь.
Індустрії пластинчастого мустьєрського технокомплексу базуються на експлуатації поздовжніх і біпоздовжніх нуклеусів з об’ємними робочими поверхнями і без допоміжних ударних площадок. Типологічні ознаки пластинчастого мустьє полягають у наявності простих скребел, гостроконечників на пластинах і знарядь з “костёнковской подтёской”.
Теоретично, кожен з зазначених технокомплексів на базі типолого-статистичного методу підрозділяється на фації. Практично, в Криму виділені тільки фації мікокського технокомплексу: аккайська, старосільська та кііккобинська (Чабай, 2004). Підрозділ на фації левалуа-мустьєрського технокомплексу не був проведений по причині малої вибірки індустрій. Для комплексів окремої фації характерна близькість співвідношень основних морфологічних груп знарядь: простих (одно- та дволезові скребла), конвергентних (гостроконечники, конвергентні скребла) і двобічних (всі двобічні).
Для дослідження функціональної варіабельності була запропонована якісна нова методика, що має на меті реконструкцію дій первісних гомінід на кожному окремому взятому поселенні. Основними чинниками функціональної варіабельності виступають моделі експлуатації сировинних і фауністичних ресурсів, що безпосередньо залежать від ресурсної бази території, топографічних і седиментаційних характеристик поселень. Комплексний характер чинників функціональної варіабельності зумовив не менш комплексний підхід до її визначення, що полягає в застосуванні наступних груп методів: палеокліматичних, зооархеологічних, геоархеологічних і технологічних.
Запропонована методика дає змогу змоделювати структуру досліджень форм, причин і сутності типологічної варіабельності кримських середньопалеолітичних фацій. Першим кроком має бути проведений стратиграфічний аналіз щодо рівня гомогенності колекцій артефактів, фауністичних решток, кореляції зразків для радіометричних датувань і біостратиграфічних визначень з крем’яними комплексами. По-друге, необхідно встановити хронологічні рамки середнього палеоліту Криму, його окремих фацій з метою вивчення впливу хронологічного і кліматичного факторів на фаціальну варіативність. По-третє, на основі хронологічних досліджень необхідно виділити періоди розвитку середнього палеоліту Криму з метою встановлення можливих змін фаціального складу в певні відрізки часу і можливий вплив тих чи інших обставин на імовірні зміни того ж фаціального складу варіабельності середнього палеоліту. Вчетверте, задля визначення дії природного фактору необхідно провести геоархеологічний аналіз для пам’яток кожної фації окремо і встановити наявність чи відсутність впливу седиментаційних процесів і топографічних характеристик на типологічну варіабельність. Вп’яте, задля встановлення впливу антропогенного фактору необхідно провести типологічний, технологічний, морфологічний аналізи артефактів, визначити специфіку побутових конструкцій, побудувати моделі експлуатації крем’яних і фауністичних ресурсів для пам’яток кожної окремо взятої фації. Вшосте, провести кореляцію встановлених природних і антропогенних факторів фаціальної варіабельності з метою виокремлення стилістичних рис, що проявляються незалежно від природних чинників. І, нарешті, перевірити дієвість, виробленої на кримських матеріалах, схеми варіабельності на широкому колі синхронних матеріалів Східної Європи, що дасть змогу встановити спільні і специфічні риси еволюції середнього палеоліту для цієї частини континенту, підтвердити або спростувати можливість контактів між стилістично різними технокомплексами, а також підтвердити або спростувати вплив імовірних контактів на зміну структури типологічної варіабельності.
Розділ 3. ХРОНОЛОГІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ І ПЕРІОДИЗАЦІЇ СЕРЕДНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ
На сьогоднішній день встановлено, що радіометричні і біостратиграфічні рамки середнього палеоліту Криму охоплюють час від останнього інтергляціалу до інтерстадіалу Денекамп, включно (Hedges et al., 1996, Rink et al., 1998, McKinney 1998, Pettitt 1998, Чабай и др., 1998, Gerasimenko 1999, 2004, 2005, Markova 1999, 2004a, 2004b, 2004c, 2005, Mikhailesku 1999, 2004, 2005, Chabai et al. 1999, Чабай, 2004, Степанчук та ін., 2004).
Впродовж майже 100 тис. років еволюції середнього палеоліту Криму на території теперішнього півострова безперервно існували мікокські індустрії (Табл. 1). Нижня хронологічна межа мікоку в Криму визначається крем’яними колекціями, виявленими у інтергляціальному ґрунті Кабазі ІІ. Верхня хронологічна межа кримського мікоку визначається рядом AMS дат для Буран-Каї III, шар В, як, зрештою і біостратиграфічною послідовністю всіх відкладів гроту. У відкладах Буран-Каї ІІІ східноселетська верхньопалеолітична індустрія шару С підстилає мікокський комплекс шару В.
Час існування на території Криму західнокримського мустьє далеко не такий вражаючий, як мікокських індустрій. Хронологія західнокримського мустьє визначається на підставі ряду AMS, ESR, U-series дат та палінологічних визначень в рамках від стадіалу Хоссело по інтерстадіал Денекамп, включно (Табл. 1). Впродовж всього часу свого розвитку західнокримське мустьє співіснує з кримським мікоком (Chabai 2000, 2001).
Хронологічне місце ранніх верхньопалеолітичних індустрій визначається радіокарбоновою хронологією та біостратиграфічними визначеннями для Буран-Каї ІІІ, шар С та Сюрені І, шари F, G, Н (Табл. 1). Хронологічно і стратиграфічно фінальні середньопалеолітичні та ранні верхньопалеолітичні індустрії співіснують впродовж приблизно 5 тис. років (Табл. 1).
Мікокські комплекси існували на території Криму від 120/110 до 29/28 тис. років тому. Приблизно від 50 до 29/28 тис. років тому співіснували мікокські і західнокримські індустрії. А впродовж приблизно останніх 5 тис. років еволюції середнього палеоліту в Криму співіснували мікокські, західнокримські, “східноселетські” та оріньяцькі індустрії. Двадцять тисяч років співіснування типологічно і технологічно різних індустрій унеможливлює застосування хронологічного підходу до інтерпретації типологічної варіабельності. Також в Криму не було виявлено жодної середньопалеолітичної індустрії, яка б тим чи іншим способом демонструвала залежність від певних кліматичних характеристик (Табл. 1).
Своєрідними реперами для періодизаційного поділу середнього палеоліту став ряд подій, хронологічні межі яких були встановлені радіометричними датами та біостратиграфічними визначеннями. Перший період – ранній, 120/110 – 55/50 тис. років тому, охоплює час від останнього інтергляціалу до інтерстадіалу Моерсхоофд, включно, і був пов’язаний з практично неподільним “пануванням” мікокських індустрій на території Криму (Табл. 1). Другий період – середній, 50/45 – 40/38 тис. років тому (стадіал Хоссело – інтерстадіалу Хенгело), відповідає співіснуванню мікокських і західнокримських індустрій. Третій період – перехідний, 38/36 – 29/28 тис. років тому (інтерстадіал Хунеборг – інтерстадіал Денекамп), відбиває співіснування ранніх верхньопалеолітичних оріньяцької та східноселетської індустрій з середньопалеолітичними мікокськими і західнокримськими комплексами.
Розділ 4. ЛЕВАЛУА-МУСТЬЄ: ЗАХІДНОКРИМСЬКА ФАЦІЯ
Гомогенними західнокримськими комплексами артефактів і фауни є колекції Шайтан-Коби, верхній горизонт, Кабазі II, горизонти A3A – IIA/2 та Карабі Тамчин, II/2 і III. Дані комплекси були знайдені в гротах (Шайтан-Коба, Карабі Тамчин) і стоянках просто неба (Кабазі ІІ) і завдячують своїй появі різним сполученням темпів акумуляції літологічних і культурних відкладів. Для Кабазі ІІ характерні повільні темпи акумуляції культурних і швидкі темпи акумуляції літологічних відкладів. Для Карабі Тамчин – повільні темпи акумуляції літологічних і культурних відкладів, тоді як верхній горизонт Шайтан-Коби виник завдяки сполученню низьких темпів акумуляції літологічних і високих темпів – культурних відкладів. Незважаючи на унікальність сполучення темпів акумуляції культурних і літологічних відкладів Кабазі ІІ, тільки для небагатьох горизонтів можна стверджувати, що вони були залишені в результаті одного господарчого епізоду (Patou-Mathis 1999), тоді як всі інші західнокримські поселення є результатами декількох розділених часом господарчих епізодів – палімпсест. До побутових конструкцій відноситься тільки одне вогнище з верхнього шару Шайтан-Коби. Західнокримські поселення розташовані на різній відстані до крем’яної сировини: Карабі Тамчин і Кабазі ІІ, ІІА/2 – від 7 до 30 км, Шайтан-Коба і Кабазі ІІ, А3А – ІІА/1 – в безпосередній близькості до крем’яних місцезнаходжень.
Ранній етап розвитку західнокримського мустьє відповідає часу від стадіалу Хоссело до інтерстадіалу Хунеборг, включно. Тоді як індустрії пізнього етапу побутували у час стадіалу Хунеборг та інтерстадіалу Денекамп.
Технологія первинного розщеплення характеризується використанням методів левалуа черепахоподібного, Біаш у поздовжньому та біпоздовжньому різновидах, паралельного об’ємного на ранньому етапі і виключно паралельного об’ємного на пізньому етапі розвитку західнокримського мустьє. Відстань до родовищ крем’яної сировини не впливала на використання базових технологій розщеплення кременю.
Типологічна структура комплексів західнокримського мустьє відповідає технологічним прийомам розщеплення кременю і визначається переважанням простих скребел, дистальних, підтрикутних, напівсегментоподібних та підверболистих гостроконечників, виготовлених на пластинах та подовжених відщепах, в тому числі – левалуазьких. Така типологічна структура не має нічого спільного з типологією наборів знарядь синхронних західнокримському мустьє палеолітичних індустрій Криму. Для оформлення лез знарядь, переважно, використовувалася пласка лускоподібна дорсальна ретуш. Достовірних свідчень використання кістяних ретушерів не виявлено. Для вторинної обробки крем’яних знарядь застосовувалися гальки пісковику.
Отже, західнокримське мустьє є технологічно та типологічно дискретною індустрією, що не має генетичних зв’язків ані з попередніми, ані з наступними палеолітичними комплексами Криму. В цілому, техніко-типологічна структура західнокримського мустьє укладається в рамки левалуа-мустьєрського технокомплексу, який на території Східної Європи представляють численні комплекси басейнів Прута та Дністра. Антропологічний тип носіїв левалуа-мустьєрського технокомплексу невідомий.
Розділ 5. МІКОК: АККАЙСЬКА ФАЦІЯ
До аккайської фації відносяться наступні колекції: Заскельне V, II, III, V, VI, Заскельне VI, II, III, Чокурча І, IV, Кабазі ІІ, III, V, VI, Сари Кая. Аккайські поселення просто неба були знайдені в Кабазі ІІ та Сари Каї. Також аккайські поселення були знайдені в гротах Заскельне V, Заскельне VI, Чокурча І. Аккайські комплекси були виявлені у відкладах, що суттєво відрізняються не тільки процесами, які призвели до їхнього утворення, але й представлені, як мінімум, трьома типами сполучень швидкості акумуляції культурних і літологічних відкладів (Табл. 2). “Швидка” седиментація в сполученні з досить високою інтенсивністю заселення характеризує виникнення поселень Чокурчі I, IV. Швидка акумуляція літологічних седиментів у поєднанні з повільною акумуляцією культурних залишків характерна для Кабазі ІІ, III, V, VI та Сари Каї. Відносно “повільна” седиментація відкладів у сполученні з дуже інтенсивним періодичним заселенням характерна для утворення пачки відкладів Заскельного V та Заскельного VI. За умовами й характером залягання аккайські пам’ятки представлені короткочасними або сукупністю нашарувань короткочасних поселень – палімпсест. Виключенням з цього правила можуть бути тільки поодинокі поселення Чокурчі І, IV та Кабазі II, III, V, VI, де на базі зооархеологічного аналізу (Patou-Mathis 2004, 2005) була встановлена наявність результатів тільки одного господарчого епізоду.
Організація території поселень була різноманітна й варіювала від досить інтенсивного використання жилого простору – влаштування вогнищ, ям, поховальних споруд – до повної відсутності будь-яких штучно створених об’єктів. Разом з тим, надійно задокументовані свідчення штучного облаштування жител у гротах у вигляді заслонів або будь-яких інших конструкцій, що могли б свідчити про досить тривале перебування, хоча б у рамках одного сезону, відсутні.
Аккайські комплекси існували в Криму від часу останнього інтергляціалу до стадіалу Хунеборг за різноманітних кліматичних умов, що на той час варіювали під південно-бореальних лісів до бореальних ксерофітних степів (Табл. 1).
Втім, на протязі такого суттєвого проміжку часу (біля 90 тис. років) аккайські крем’яні комплекси не зазнали яких-небудь значущих змін технологічних і типологічних структур. Технологія каменеобробки аккайської фації ґрунтується на використанні плоско-опуклого методу виготовлення двобічних знарядь і на експлуатації нуклеусів без допоміжних ударних площадок. Морфологічна структура аккайських комплексів визначається статистичним домінуванням простих (в середньому 43,5 %) і майже тотожними показниками конвергентних (28,5 %) та двобічних (28,8 %) знарядь. Серед простих знарядь домінують опуклі та прямі типи скребел, а серед конвергентних – скребла та гостроконечники трапеційних, сегментоподібних і листоподібних форм. Також сегментоподібні і трапеційні форми характерні для двобічних знарядь. Часто при виготовленні одно- і двобічних знарядь використовувались різноманітні потоншення і обушкові елементи. Разом з тим, найбільш характерною рисою наборів двобічних знарядь аккайської фації є однолезові опуклі або прямі скребла з обушками. На думку Ю.Г. Колосова (1978, 1983, 1986), двобічні знаряддя з обушками є близькими центральноєвропейським мікокським типам Бокштайн, Клаузенніше, Прондник.
У цілому, аккайські індустрії технологічно й типологічно не виходять за рамки мікокського технокомплексу, будучи при цьому одним з його фаціальних різновидів. Носіями аккайських індустрій були неандертальці.
Розділ 6. МІКОК: СТАРОСІЛЬСЬКА ФАЦІЯ
Комплекси крем’яних і фауністичних знахідок, що віднесені до старосільської фації, були знайдені в наступних пам’ятках: Заскельне V, I, IV, Заскельне VI, IV, V, Пролом II, II, III, IV, Старосілля, 1, Чокурча І, IV-О. Старосільські культурні шари виявлені тільки в гротах і представлені виключно сукупністю різночасових поселень – палімпсест. У тих же гротах (Заскельне V, Заскельне VI, Чокурча I) були виявлені й аккайські комплекси. Старосільські індустрії не були знайдені на стоянках під відкритим небом, тоді як приклади такого розташування аккайських пам’яток є далеко не поодинокими (Сари Кая, Кабазі II, III, V, VI). Тобто, старосільські пам’ятки, як і деякі аккайські, асоціюються, як з відносно повільним, так і відносно швидким утворенням пачок відкладів (Табл. 2). Як старосільським, так і аккайським пам’яткам притаманна досить інтенсивна облаштованість поселень за допомогою вогнищ та ям. При цьому характер залягання знахідок і конструкційні особливості вогнищ та ям у старосільських та аккайських стоянках свідчить про їхню відносну короткочасність.
Найбільш ранні старосільські комплекси асоціюються з кліматичними умовами стадіалу Хоссело, а найбільш пізні існували під час інтерстадіалу Денекамп (Табл. 1). Хронологічно та стратиграфічно аккайські та старосільські індустрії є одночасними.
Технологічно аккайські та старосільські індустрії є однорідними у рамках мікокського технокомплексу. Старосільські, як і аккайські, комплекси базуються на плоско-опуклій технології виготовлення двобічних знарядь і експлуатації нуклеусів без допоміжних площадок. Немає жодного прикладу використання в тих або інших індустріях різних методів розщеплення, обробки знарядь і наборів інструментів розщеплення.
Розбіжності між типологічними структурами аккайських і старосільських комплексів носять статистичний характер. Типологічна структура старосільських комплексів базується на провідній ролі конвергентних (в середньому 42,9 %) і простих (43,9 %) при значно меншому вмісті двобічних (13,5 %) знарядь, у тому числі, двобічних обушкових скребел. Навряд чи можна стверджувати, що розбіжності між аккайськими і старосільськими наборами знарядь є значними. За рідкісним винятком, мова йде про коливання, що складають 10-15 % у ту або іншу сторону. Метричні характеристики аккайських та старосільських наборів знарядь відрізняються на ті ж, приблизно, 10 %, що й типолого-статистичні структури. В середньому, однобічні та двобічні знаряддя старосільських комплексів є на 10 % меншими за знаряддя виявлені в аккайських пам’ятках.
Фактично, розбіжності між аккайськими та старосільськими наборами знарядь полягають у спрямованому зменшенні кількості двобічних знарядь, що супроводжується збільшенням кількості однобічних конвергентних знарядь при зменшенні розмірів як двобічних, так і однобічних знарядь. Наведена формула є вираженням ефекту редукції середньопалеолітичних знарядь, описаного Х. Дібблом (Dibble 1984, 1987, 1988). Іншими словами, знаряддя старосільських індустрій є дещо більше редукованими, ніж аккайських комплексів. Отже, технологічно та типологічно аккайські та старосільські індустрії являють собою єдиний масив комплексів, розбіжності усередині якого мають статистичний характер.
Як з аккайськими, так і з старосільськими, крем’яними комплексами асоціюються тільки знахідки неандертальців.
Розділ 7. МІКОК: КІІККОБИНСЬКА ФАЦІЯ
Крем’яні і фауністичні комплекси кііккобинської фації походять з наступних пам’яток: Кіік-Коба, верхній шар; Пролом І, верхній і нижній шари; Буран Кая ІІІ, шар В (Степанчук, 2002, Демиденко, 2003). Кііккобинські комплекси були знайдені тільки в досі існуючих гротах. В даних гротах темпи акумуляції літологічних відкладів є самими повільними серед всіх середньопалеолітичних скельних порожнин Криму, тоді як темпи акумуляції культурних відкладів є одними з самих швидких серед відомих дотепер середньопалеолітичних пам’яток. Таке поєднання темпів акумуляції літологічних і культурних відкладів є найбільш характерною рисою кііккобинських пам’яток (Табл. 2). Всі кііккобинські шари є результатом певної кількості різночасових господарчих епізодів. При повільній акумуляції літологічних відкладів залишки поселень не встигали перекриватися стерильними седиментами, що, з одного боку, сприяло появі феномену потужних, щільно насичених артефактами і фауною кііккобинських шарів, а, з іншого боку, створювало умови для повторної утилізації залишків попередніх поселень наступними візитерами. Повторна утилізація залишків попередніх поселень, з огляду на 12-15 км відстань до родовищ кременю, набувала досить вагомої актуальності в умовах сировинного дефіциту, в якому перебували всі кііккобинські поселення.
Створення побутових конструкцій на кііккобинських поселеннях відігравало не менш суттєву роль ніж в аккайських або старосільських, але збереженість вогнищ, господарчих і поховальних ям є далеко не ідеальною. Основними чинниками руйнування побутових об’єктів були часті візити, а отже, кратна реутилізація однієї й тієї ж денної поверхні.
Хронологія пам’яток кііккобинської фації є самою „короткою” в середньому палеоліті Криму (Степанчук та ін. 2004). „Кііккобинці” існували за умов стадіалу Хунеборг та інтерстадіалу Денекамп. Їх хронологічними і стратиграфічними „сусідами” були середньопалеолітичні аккайська, старосільська і західнокримська фації, а також верхньопалеолітичні селетоїдний і оріньяцький технокомплекси (Табл. 1).
Технологічну основу кііккобинської фації, як зрештою всього кримського мікоку, становить плоско-опукла обробка двобічних знарядь і використання нуклеусів без допоміжних площадок.
Типологічну основу кііккобинської фації, як і всіх кримських фацій мікоку, складають прості скребла, варіації трикутних, трапеційних, сегментоподібних і листоподібних форм гостроконечників, скребел, двобічних вістер та двобічних скребел. Використання обушків, застосування різноманітних прийомів вентральних потоншень – характерні риси оформлення однобічних і двобічних знарядь у мікоку Криму – поширені і серед знарядь кііккобинської фації. Розбіжності між аккайськими, старосільськими та кііккобинськими комплексами носять типолого-статистичний характер. Тобто, у різних фаціях кримського мікоку в різних пропорціях представлені ті самі типи знарядь. Практично немає будь-яких типів знарядь, що були б виявлені в одних індустріях і цілком відсутні в інших.
У кііккобинських індустріях показник простих знарядь коливається від 27 % до 37 %, складаючи усереднене значення – 32,3 %, що на 11-12 % менше середніх значень для старосільських (43,9 %) та аккайських (43,5 %) індустрій.
Сукупність однобічних конвергентних знарядь у кііккобинських комплексах коливається від 49 % до 59 % відносно суми всіх однобічних гостроконечників, скребел і двобічних знарядь. Усереднені показники конвергентних знарядь складають 42,9 % для комплексів старосільської фації та 54,8 % для комплексів кііккобинської фації. Різниця складає близько 12 %. З іншого боку, усереднений показник конвергентних знарядь аккайських комплексів (28,8 %) відрізняється на 14 % від старосільського і вже на 26% від кіїккобинського.
Коливання показника двобічних знарядь у кііккобинських комплексах є незначним і складає від 10,7 % до 14,7 %. Більш значущими є варіації показника двобічних знарядь для старосільських індустрій – від 7,1 % до 16,9 %. Однак, усереднені значення вмісту двобічних знарядь у кііккобинських (12,9 %) і старосільських (13,5 %) комплексах практично збігаються. Середній показник двобічних знарядь в аккайських індустріях (28,5 %) майже на 15 % вище, ніж у кііккобинських і старосільських комплексах.
Різниця між розмірами знарядь аккайської, старосільської і кііккобинської фацій складає ще більш суттєві величини. Так, двобічних знарядь довжиною >5 см в аккайських комплексах 95,3 %, в старосільських – 82,5 %, а в кііккобинських – 23,8 %. Однобічних знарядь довжиною >5 см в аккайських комплексах 53,6 %, в старосільських – 30,7 %, а в кііккобинських – 9,6 %.
Таким чином, типологічна сутність послідовної трансформації крем’яних комплексів, – аккайські – старосільські – кііккобинські, – полягає у спрямованому зменшенні кількості двобічних і простих знарядь, що супроводжується збільшенням кількості однобічних конвергентних знарядь при значному зменшенні розмірів як двобічних, так і однобічних знарядь. Це є формула типологічної варіабельності кримського мікоку, де перемінними й, одночасно, взаємозалежними величинами є прості, конвергентні, двобічні знаряддя та їхні розміри.
Отже, носії мікокських фацій Криму були неандертальцями, співіснували на одній території, використовували однакову технологію обробки каменю, виготовляли однакові типи знарядь праці. Проте, згадані набори знарядь, відрізнялись відсотковим вмістом цих же типів та їх метричними характеристиками в фаціально різних колекціях.
Розділ 8. Господарська специфіка поселень і типологічна варіабельність індустрій
Іншим суттєвим чинником типологічної варіабельності є господарська спрямованість поселень, або їх функціональний тип. Загалом, для Криму реконструйовані дві основні моделі організації експлуатації середовища мешкання: західнокримська і мікокська.
Західнокримська модель (Табл. 2) представлена двома типами стоянок (типи А і В) по первинному розбиранню (оббілуванню) тварин і двома типами таборів (типи А і В) по вторинному розбиранню – споживанню тварин (Patou-Mathis 1999, Burke 2004, Patou-Mathis, Chabai 2003). На території таборів відмічено використання вогню, тоді як на стоянках вогонь не використовувався. Також розрізняються типи стоянок і таборів моделями експлуатації крем’яної сировини (Чабай, 2004). Тип А стоянок і таборів базується на кременеобробці на території поселень, тоді як на стоянках і таборах типу В використовувалися виготовлені за межами поселень знаряддя. Згадані типи поселень є взаємодоповнюючими елементами однієї системи. Оббіловані на стоянках частини туш тварин транспортувалися на табори, де здійснювалось їх споживання. Вибір тієї чи іншої моделі експлуатації крем’яних ресурсів на стоянках чи таборах залежав від відстані до родовищ крем’яної сировини.
Мікокська модель (Табл. 2) організації експлуатації середовища базується на наявності стоянок (тип В) по первинному розбиранню і таборів (типи A, B, C) по вторинному розбиранню тварин, іноді доповненого оббілуванням на території поселень (тип D) (Patou-Mathis 2004a, 2004b, 2005, Burke 1999, 2004, Patou-Mathis, Chabai 2005). На території всіх таборів інтенсивно використовувався вогонь, споруджувались господарчі ями, а інколи – поховальні споруди. Характер дій на стоянках типу В і таборах типів А і В мікокської моделі цілком співпадає з проявами активності на тих же типах поселень західнокримської моделі (Чабай, 2004). Кременеобробка таборів типу С базувалася на двох джерелах сировини: місцевому та дещо віддаленому від поселень. З віддаленого джерела приносились, в основному, готові знаряддя, а з місцевого транспортувалися блоки сировини для її подальшої утилізації на місці поселення (Чабай, 2002). Табори типу D відрізняються не тільки тим, що на їх території відбувалися первинне і вторинне розбирання тварин, але й інтенсивна реутилізація принесених на поселення знарядь і рідше блоків сировини (Чабай, 2004). Інтенсивна реутилізація крем’яної сировини на поселеннях таборів типу D обумовлена вкрай низькими темпами седиментації, що уможливлювали повторне використання артефактів залишених попередніми візитерами.
Відмінності мікокської та західнокримської моделей організації експлуатації середовища полягають у відсутності для першої стоянок типу А, а також наявності відносно “самодостатніх” з точки зору забезпечення фауністичними ресурсами таборів (тип D). Загальною рисою обох моделей є відсутність ознак довготривалих поселень. Тобто, мікокська і західнокримська моделі свідчать про високу мобільність неандертальців на території Криму, що, в свою чергу, базувалася на поєднанні елементів “радіальної” та “циркулюючої” систем поселень. Такий тип мобільності може бути використаний як свідоцтво нечисленності соціальної групи неандертальців. Разом з тим, кількість реконструйованих дій гомінід на територіях таборів значно переважала активність на стоянках. Загалом, можна стверджувати більш інтенсивну, а часом, і більш довготривалу експлуатацію таборів в порівнянні з стоянками.
Типи поселень мікокської системи організації середовища співвідносяться з фаціальною варіабельністю кримського мікоку. Аккайські набори знарядь були знайдені в стоянках типу В, таборах типів А і В (Табл. 2). Старосільські морфологічні структури знарядь притаманні всім чотирьом типам таборів – A, B, C і D. Кііккобинські набори знарядь характерні тільки для таборів типу D (Табл. 2). Фактично, такий розподіл функціональних типів за фаціальною ознакою відповідає спрямованості типологічної трансформації в напрямку від аккайських, через старосільські до кііккобинських комплексів. Якщо функціональні типи поселень з аккайськими і кііккобинськими артефактами не мають між собою нічого спільного, то перехідний характер старосільських комплексів підкреслюється наявністю типів поселень, характерних як для “аккайців”, так і для “кііккобинців”. Використання крем’яної сировини в кііккобинських таборах було більш інтенсивним, що зумовило більшу редукованість їх наборів знарядь. Разом з тим, аккайські, старосільські та кііккобинські набори знарядь співвідносяться з функціональними типами стоянок і таборів, що є елементами однієї системи організації поселень для експлуатації ресурсів навколишнього середовища.
З іншого боку, розбіжності між мікокським і левалуа-мустьєрським технокомплексами мають стилістичний характер. Головним доказом цієї тези служить використання “мікокцями” та “західнокримцями” своїх базових технологій на функціонально однакових поселеннях (стоянки типу В, табори типів А і В) і в подібних умовах акумуляції відкладів (Кабазі ІІ, Карабі Тамчин). Використання плоско-опуклих двобічних знарядь носіями мікокської традиції та сполучення левалуазького і пластинчастого нуклеусного розколювання носіями левалуа-мустьєрських традицій відзначено на функціонально подібних стоянках по первинному розбиранню тварин і короткочасних таборах, де відбувалося споживання мисливської здобичі та повний цикл кременеобробки. Тобто, функціональна спрямованість поселень не впливала на зміну базових технологій кременеобробки.
Основні відмінності мікокського та левалуа-мустьєрського технокомплексів полягають у використанні різних технологій каменеобробки. Іншими словами, можна ставити знак рівності між стилістичними і технологічними розбіжностями. Таким чином, сутність типологічної варіабельності полягає в використанні традиційних технологій і моделей використання кам’яної сировини. Форми проявів типологічної варіабельності полягають в статистичній варіативності типологічних структур наборів знарядь, що обумовлені редукцією артефактів, яка, в свою чергу, тісно пов’язана з функціональним типом поселень і природними умовами, що включають умови консервації залишків поселень в гротах та пам’ятках просто неба. Тобто, культурно-стилістична сутність типологічної варіабельності середнього палеоліту (технокомплекси) має різноманітні форми проявів, що залежать від природних та господарських чинників (фації).
Розділ 9. Крим у контексті варіабельності середнього палеоліту східної європи: 125/117 – 40/38 тис. років тому
Ґрунтуючись на наявних радіометричних і біостратиграфічних даних можна стверджувати, що тривалість існування середньопалеолітичних індустрій Східної Європи у часі обмежена рисс-вюрмськими відкладами, з одного боку, та інтерстадіалом Денекамп, з іншого. Тільки на території Криму представлені всі періоди розвитку східноєвропейського середнього палеоліту за перші майже 100 тис. років пізнього плейстоцену. Досить повна стратиграфічна колонка середнього палеоліту, що охоплює час від рисс-вюрму по вюрм III, включно, досліджена у Пруто-Дністровському регіоні (Иванова, 1982, 1987, Черныш, 1982, 1987, Paunescu 1993, Ситник, 2000, Haesaerts et al., 2003). На Донбасі (Колесник, 2003) та у Поволжі (Кузнецова, 1989) хронологічні рамки середнього палеоліту визначаються часом останнього інтергляціалу та вюрма II, включно. Визначення ранньої хронологічної межі та техніко-типологічного характеру найбільш давнього середнього палеоліту Північного Кавказу пов’язано з обґрунтуванням віку культурних відкладів стоянки Ільська I і типологічного статусу Матузки, 5-7 (Golovanova, Doronichev 2003). На даний момент, із упевненістю можна стверджувати лише вюрмський, у рамках вюрма II – вюрма III, вік північнокавказького середнього палеоліту (Любин, 1994, Беляева, 1999, Голованова, Хоффекер, 2000, Beliaeva 2004).
Мікокський технокомплекс представлений матеріалами Криму, Пруто-Дністровського міжріччя, Донбасу, Поволжя і Північного Кавказу. Індустрії мікокського технокомплексу об’єднані спільними технологічними прийомами обробки кременю – плоско-опуклий метод виготовлення двобічних знарядь, розщеплення нуклеусів без допоміжних площадок для отримання відщепів – і схожим типологічним набором знарядь, серед яких, в першу чергу виділяються двобічні асиметричні і симетричні вістря і скребла, однобічні скребла трапеційних, сегментоподібних і листоподібних форм. Фаціальна варіативність східноєвропейського мікоку, загалом, повторює фаціальні характеристики мікоку Криму. Аккайська типологічна структура близька індустріям знайденим на пам’ятках просто неба Ріпічені Ізвор, IV, V (Прут) і Антоновка І і ІІ (Донбас). Старосільська типологічна структура демонструє певну близькість с колекціями північнокавказьких гротів і печер: Баракаївська, Губський Навіс №1, Мезмайська, 2В-4 і 3.
Стратифіковані пам’ятки левалуа-мустьєрського технокомплексу представлені в басейнах Прута (Ріпічені Ізвор, І, ІІ, ІІІ), Дністра (Єзупіль, ІІІ, Пронятин, Молодове I, 4, Молодове V, 11а, 11, 12) і на території Криму. На всіх зазначених територіях носіями левалуа-мустьєрського технокомплексу використовувались левалуазька черепахоподібна та пластинчаста технології. Основу наборів знарядь становлять прості скребла і гостроконечники підтрикутних і листоподібних форм. Найбільш близькими техніко-типологічними аналогіями серед Пруто-Дністровських і кримських левалуа-мустьєрських пам’яток є Кабазі ІІ, ІІ/8 і Молодове V, 12. Крім близькості типологічних структур ці комплекси об’єднує тотожність методів розщеплення, що полягає у використанні білатеральних підправок робочих поверхонь левалуазьких нуклеусів (Усик, 2003). Ще одна пара – Кабазі ІІ, ІІ/1 і Єзупіль, ІІІ демонструють певну близькість у використанні переважно пластинчастого розщеплення. Проте, наразі не представляється можливим визначити причини технологічної варіативності левалуа-мустьєрського технокомплексу Східної Європи.
Пам’ятки мустьєрського пластинчастого технокомплексу були знайдені в басейні Дону: Білокузьминівка, 2, 3, Шлях (Колесник, 1993, 2003, Нехорошев, 1996). Технологія пластинчастого мустьє базується на експлуатації об’ємних нуклеусів беж допоміжних площадок. Знаряддя представлені вістрями і скреблами на пластинах і відщепах подовженої форми, виробами з костенківською підтіскою. Аналоги мустьєрського пластинчастого технокомплексу на території Криму не знайдені.
Наявні дані, що лягли в основу запропонованої в Розділі 3 періодизації середнього палеоліту, дозволяють дослідити варіабельність згаданих трьох технокомплексів на території Східної Європи в часі і просторі. Теоретично вірним було би виділення рисс-вюрмських комплексів у окремий період середнього палеоліту Східної Європи. При цьому мова йде не тільки про те, що це найбільш ранній, із зафіксованих на даний час, етапів розвитку східноєвропейських середньопалеолітичних індустрій. Специфіка рисс-вюрмського часу полягає, головним чином, у палеогеографічних характеристиках. Досить поширеною є точка зору про те, що території Криму і Північного Кавказу під час останнього інтергляціалу виявилися відрізаними водами Карангатської трансгресії від східноєвропейської рівнини (Лазуков и др., 1981, Chepalyga 1984, p. 230). Тобто, впродовж, як мінімум, 10 тис. років кримські та північнокавказькі середньопалеолітичні індустрії розвивалися у відриві від Східної Європи. І якщо для індустрій Північного Кавказу залишалася можливість освоєння південних територій, то кримський палеоліт виявився ізольованим на острові, площа якого була значно меншою, ніж у сучасного півострова.
Ранній – 1 період: рисс-вюрмський етап. В Криму у рисс-вюрмі існували мікокські комплекси V/3-VI/17 горизонтів Кабазі II, на Донбасі – Корніїв Яр (?), на Дністрі – левалуа-мустьєрський Єзупіль, шар III. Менш достовірним є рисс-вюрмський вік Ільської I, Сухої Мечетки і стоянки Челюскинець.
У рисс-вюрмський час типологічна варіабельність Східної Європи виступає в незавершеному вигляді. Представлено два з трьох основних східноєвропейських технокомплексів – левалуа-мустьє та мікок.
Ранній – 1 період: вюрм I – вюрм I/II, включно. У цей час триває розвиток мікоку в Криму (Кабазі ІІ, ІІА, ІІІ, Заскельне V, V, Старосілля, 4), на Донбасі (Носово І, Антоновка І і ІІ), можливо, у Поволжі (Суха Мечетка), а також левалуа-мустьє в басейнах рік Прут і Дністер (Молодове V, 11, 12, Молодове І, 4, Ріпічені Ізвор, І, ІІ, ІІІ, Буглів V, II, Ігровиця І, ІІ). З’явилося пластинчасте мустьє Донбасу (Білокузьминівка, 2, 3). Причому, інтерстадіал Моерсхоофд є верхньою хронологічною межею існування левалуа-мустьєрських пам’яток у басейнах Пруту і Дністра. Ще одна знаменна подія відбулася на Дністрі. Тут було зафіксовано першу появу мікокських індустрій (Колодіїв, Єзупіль, ІІ), що хронологічно відповідає початку вюрма. Подальший розвиток мікокських індустрій на західних рубежах Східної Європи впродовж решти вюрма I і усього вюрма I/II не зафіксовано. За межі вюрма I не виходить розвиток мікоку на Донбасі та у Поволжі. Єдиним можливим північнокавказьким кандидатом на датування вюрмом I – вюрмом I/II є індустрії все тієї ж Ільської I.
Середній – 2 період: вюрм II – вюрм II/III, включно. У Східній Європі у вюрмі II відбувся ряд істотних змін у просторовому розміщенні середньопалеолітичних індустрій. По-перше, на території Криму з’явилися левалуа-мустьєрські комплекси (Кабазі ІІ, ІІА/2). По-друге, відбулося “друге пришестя” мікоку у Пруто-Дністровський регіон (Ріпічені Ізвор, IV, V). По-третє, на Північному Кавказі з’явилися відносно надійно датовані мікокські комплекси (Мезмайська, 2В-1, 2, 2В-3, 3). По-четверте, вюрм II є верхньою межею розвитку пластинчастого мустьє Донбасу і Поволжя (Шлях, 8С). Усі наведені зміни не торкнулися кримського мікоку, що продовжив свій розвиток на території півострова.
Якщо поява мікокських індустрій у Пруто-Дністровському та північнокавказькому регіонах навряд чи є такою вже й великою несподіванкою (принаймні, мікок уже був раніше відомий (Єзупіль, шар II) або міг бути відомий (Ільська I) на цих територіях), то поява левалуа-мустьєрських індустрій у Криму, з огляду на їхнє зникнення в долинах Пруту і Дністра, може вказувати напрямок міграції їх носіїв.
Не виключено, що у вюрмі II в Пруто-Дністровському регіоні відбулася зміна населення – відтікання на південь носіїв левалуа-мустьєрських технологій та заміщення їх носіями мікокського технокомплексу. Причому, у вюрмі II вторгнення “мікокців” у Пруто-Дністровський регіон могло відбутися, як зі Східної, так і з Центральної частин Європи. Причиною настільки помітних змін технокомплексів на західних рубежах Східної Європи могло стати істотне похолодання клімату, що почалося по той бік Карпат у вюрмі II (Мадейска, 1996, Kozlowski 2000).
Розділ 10. Крим у КОНТЕКСТІ варіабельності переходу від середнього до верхнього палеоліту у східній європі: 38/36 – 29/28 тисяч років тому
Останні майже 10 тис. років середнього палеоліту в Криму і Східній Європі ознаменувались вражаючою різноманітністю співіснуючих технокомплексів. Два середньопалеолітичних технокомплекси – мікокський і левалуа-мустьєрський – співіснували з, щонайменше, пятьма верхньопалеолітичними технокомплексами (селетоїдним, оріньяцьким і граветським) і культурами (спіцинською, городцовською). Перехідний період (38/36-29/28 тис. років тому) підрозділяється на два етапи – перший, до повсюдного поширення оріньяцького технокомплексу на території Східної Європи, і другий, що відповідає часу широкого територіального розповсюдження оріньяку. Зважаючи на хронологію оріньяку Східної Європи, межа між двома етапами проходить біля 33/32 тис. років тому. Перший етап перехідного періоду переважно відповідає стадіальним умовам, тоді як другий – інтерстадіальним (Брянськ – Денекамп). Впродовж обох етапів тільки на території Криму відзначається співіснування пізніх середньопалеолітичних і ранніх верхньопалеолітичних індустрій (Табл. 1). Тоді як на Північному Кавказі представлені тільки середньопалеолітичні індустрії раннього етапу, а на Середньому Дону й у басейнах Дністра та Пруту існували тільки верхньопалеолітичні комплекси, але впродовж усього перехідного періоду.
Перший етап перехідного періоду представлений двома середньопалеолітичними індустріями – мікокською у Криму (Заскельне VI, II, III, Пролом І, Заскельне V, II) і на Північному Кавказі (Баракаєвська, Монашеська, Мезмайська, 2, 2А) та західнокримською (Кабазі ІІ, ІІ/7АВ – ІІ/2), локалізованою поки тільки в Криму. Типологічна структура фіналу західнокримського мустьє і мікоку не виходить за рамки середнього палеоліту. Носіями мікокських комплексів були неандертальці. Верхньопалеолітичні комплекси раннього етапу – селетоїдний на Середньому Дону (стрелецька культура – Костенки 12, ІІІ, Костенки 1, V) та в Криму (східний селет – Буран Кая ІІІ, С) і спіцинська культура (Костенки 17, ІІ) на Дону – мають яскраві, самобутні технології обробки каменю і кістки (Аникович, 1991, Marks 1998), що не мають аналогій у попередніх, синхронних і наступних індустріях. Не виключено, що людські зуби з Костьонок 17, II шар і Костьонок 14, IVb свідчать про першу появу людини сучасного антропологічного типу на території не тільки середньої течії Дону, але і всієї Східної Європи. Причому, найдавніші у Східній Європі залишки людини сучасного виду асоціюються з кам’яними і кістяними артефактами спіцинської культури та верхньопалеолітичними кам’яною та кістяною індустріями Костьонок 14, IVb, яка поки не одержала більш вузьких техніко-типологічних дефініцій (Борисковский и др., 1982, Синицын, 2002). Тобто, недавно відкриті комплекси Костьонки 14, горизонти IVa і IVb є “резервом” типологічної варіабельності верхньопалеолітичних індустрій перехідного періоду.
Другий етап перехідного періоду (33/32-29/28 тис. років) характеризується тим же складом кримських середньопалеолітичних технокомплексів: мікок (Буран Кая ІІІ, В, Заскельне V, I) і левалуа-мустьє (Кабазі ІІ, ІІ/1 – А3А). З мікокськими комплексами знов таки асоціюються рештки неандертальців. Мікокський і левалуа-мустьєрський технокомплекси зосталися технологічно і типологічно незмінними (Demidenko 2004, Chabai 2000). Кількість і розмаїтість верхньопалеолітичних комплексів значно збільшилася: стрелецькі (Костенки 12, Іа), городцовські (Костенки 14, ІІ), оріньяцькі (Костенки 14, ГП) та тельманські (Костенки 8, ІІ) на Дону, оріньяцькі індустрії (Сюрень І, F, G, H) в Криму, оріньяк (Міток Малу Галбен, 12b-9b) і гравет (Молодове V, 8-10) басейнів рік Прут і Дністер (Рогачев, Аникович, 1982, Рогачев и др.., 1982, Otte, Chirica 1993, Синицын, 2002, Demidenko et al., 1998). Оріньяк Криму і Дону, городцовська культура Дону є наслідком діяльності людини сучасного антропологічного типу. На Північному Кавказі достовірні пам’ятки цього етапу відсутні. Якщо центральноєвропейське походження Пруто-Дністровського оріньяку та гравету, а також оріньяку Криму і Дону, не викликає сумнівів (Hahn 1977, Otte et al. 1997, Demidenko et al. 1998), то визначення техніко-типологічних аналогій для городцовських і тельманських (Костенки 8, ІІ) крем’яних і кістяних комплексів є значно складнішою проблемою. Принаймні, у згаданих індустріях спостерігається повна відсутність технологічних і типологічних рис, що могли би бути розцінені як мікокський та оріньяцький компоненти.
Індустрії перехідного періоду експлуатували, як мінімум, два відмінні за фізико-географічними умовами регіони. Носії фінальних середньопалеолітичних індустрій надавали перевагу помірно холодним та відносно посушливим лісостеповим та степовим умовам Криму (Герасименко, 2003). Носії спіцинської, городцовської, тельманської індустрій та верхньопалеолітичних комплексів IVa, IVb горизонтів Костьонок 14 асоціюються з холодними і відносно вологими умовами тайгових лісів і лугів (Спиридонова, 1991, 2002). Водночас селетоїдний та оріньяцький технокомплекси продемонстрували досить широкі адаптивні можливості – від тайгових умов Середнього Дону до степів Криму. Якщо припустити генетичний зв’язок між стрелецькою культурою Дону і східноселетською індустрією Криму, то поява носіїв першої в Криму могла бути викликана екстремальними кліматичними умовами, що склалися на Середньому Дону наприкінці часу відкладення нижнього гумусу (Малясова, Спиридонова, 1982, с. 239, Спиридонова, 1991), тобто близько 32 тис. років тому, що відповідає датам для Буран Каї III, шар С. Напрямок міграцій Середній Дон – Крим у чималому ступені обумовлений тим, що обидва регіони були пов’язані єдиною річковою системою, яка виникла в результаті регресії Чорноморського басейну.
Під час перехідного періоду чітко спостерігається наявність двох зон “вторгнення” у Східну Європу носіїв верхньопалеолітичних технологій, які асоціюються з людьми сучасного антропологічного типу: західна та східна. На першому етапі зі сходу проникають різноманітні індустрії, що не мають європейських аналогів: спіцинська, стрелецька та верхньопалеолітична індустрія Костьонок 14, IVa, IVb. На другому етапі, після повсюдного поширення оріньяку, на західних рубежах Східної Європи з’являються індустрії другої стадії центральноєвропейського гравету, а на сході – городцовська та тельманська індустрії. Впродовж усього перехідного періоду в Криму не припиняється розвиток місцевих мікокських і західнокримських комплексів, що хронологічно і стратиграфічно “перешаровуються” із західними оріньяцькими і східними селетоїдними “візитерами”, виявляючи при цьому завидну затятість у неприйнятті “більш передових” верхньопалеолітичних технологій.
Таким чином, поява людини сучасного антропологічного типу в Східній Європі пов’язана з двома шляхами: західним та східним. Західний асоціюється з центральноєвропейськими оріньяцьким та граветським технокомплексами. Про прабатьківщину досить строкатої в технологічному й антропологічному відношеннях другої групи (або декількох груп), представленої стрелецькою, спіцинською та городцовською культурами, можна стверджувати лише їх зв’язок зі смугою тайгових лісів Євразії. Схоже, що Костьонківсько-Борщівський район є південно-західною окраїною ареалу “тайгових” індустрій, носіями яких були люди сучасного антропологічного типу. Непрямим підтвердженням цій тезі можуть служити нові відкриття на Північному Уралі (Svendsen, Pavlov 2003). Неандертальці – носії кримських і кавказьких середньопалеолітичних індустрій – навряд чи брали будь-яку участь в утворенні верхньопалеолітичних комплексів.
Отже, комплексний аналіз наявних фактів дозволяє дійти висновку про те, що східноєвропейські середньопалеолітичні технокомплекси зникли 29/28 тис. років назад і не зіграли жодної ролі в появі верхнього палеоліту в східній частині Європи.
Висновки
У висновках підведені результати запропонованого дослідження, зроблене стисле резюме основних положень дисертації і намічені перспективи подальших розробок.
1. Техніко-типологічна варіабельність середнього палеоліту Криму представлена двома технокомплексами: мікокським і левалуа-мустьєрським. В Східній Європі існував ще мустьєрський пластинчастий технокомплекс, жодних проявів якого в Криму не виявлено. Типолого-статистична варіативність мікокського технокомплексу Криму представлена трьома фаціями: аккайською, старосільською і кііккобинською.
2. Стратифіковані середньопалеолітичні пам’ятки Криму і Східної Європи датуються від 120/110 до 29/28 тис. років тому, або від часу останнього інтергляціалу до інтерстадіалу Денекамп, включно. В Криму на протязі цього відрізку часу кліматичні і ландшафтні умови змінювались від південно-бореальних лісів до бореальних ксерофітних степів. Фаціальна варіативність середнього палеоліту не залежала від хронологічних і кліматичних чинників.
3. Природними факторами, що впливали на типологічну варіабельність середнього палеоліту, є топографія поселень, співвідношення темпів акумуляції літологічних і культурних відкладів, стан сировинної бази.
4. Антропогенними факторами типологічної варіабельності є технологія каменеобробки і функціональна направленість поселень.
5. Причиною типологічної варіабельності є редукція артефактів, що тісно пов’язана з природно-географічними умовами існування і господарчою специфікою поселень первісних колективів.
6. Формою типологічної варіабельності є різноманітність типолого-статистичних ознак в рамках технокомплексу – фаціальна варіативність, що відображає результати взаємодії наведених природних і антропогенних факторів.
7. Сутність типологічної варіабельності середньопалеолітичних індустрій полягає в застосуванні традиційних технологій і моделей використання сировинних ресурсів. Технокомплекси відображають стилістичну варіабельність середнього палеоліту.
8. Фаціальна варіативність мікоку Криму відповідає фаціальній варіативності мікокського технокомплексу в межах Східної Європи. Останній існував на території східної частини Європи від часу останнього інтергляціалу (MIS 5d) до інтерстадіалу Денекамп (фінал MIS 3).
9. Левалуа-мустьєрські індустрії Пруто-Дністровського регіону і Криму є складовими частинами левалуа-мустьєрського технокомплексу, що існував на території Східної Європи від часу MIS 5d (інтергляціал) до кінця MIS 3 (Денекамп). Причому відсутність левалуа-мустьє на протязі більшої частини MIS 3 в Пруто-Дністровському регіоні і його поява саме в цей час в Криму може свідчити про направленість міграції носіїв левалуазьких технологій.
10. Протягом майже 10 тис. років (38/36 – 29/28) на теренах Криму і Східної Європи співіснували середньопалеолітичні мікокський і левалуа-мустьєрський технокомплекси, а також верхньопалеолітичні городцовська, спіцинська культури і селетоїдний, оріньяцький, граветський технокомплекси. Десять тисяч років даного співіснування не призвели до технологічних, типологічних і антропологічних взаємовпливів. 29/28 тисяч років назад середньопалеолітичні технокомплекси припинили своє існування.
У цілому, типологічна варіабельність середнього і раннього верхнього палеоліту Криму носить своєрідний характер. Найбільш раннім середньопалеолітичним технокомплексом Криму і Донбасу є мікок, перші свідчення якого відносяться до часу останнього інтергляціалу. Натомість, у Пруто-Дністровському басейні для цього часу характерне існування левалуа-мустьєрських індустрій. В пост-інтергляціальний час в Криму продовжують існувати мікокські індустрії, тоді як в басейні Дону до мікокського технокомплексу приєднався мустьєрський пластинчастий технокомплекс. Левалуа-мустьєрські індустрії з’являються в Криму тільки під час кліматичних умов початку MIS 3. Тоді як, у цей час на сусідніх територіях Східної та Центральної Європи існували мікокські комплекси. Верхній палеоліт з’явився в Криму не набагато пізніше, ніж у Східній Європі, причому, у типово східноєвропейському “стрелецькому” – “селетоїдному” вигляді. Характерні для початкової пори верхнього палеоліту Центральної Європи оріньяцькі комплекси, “прийшли” у Крим досить пізно – після 30 тис. років, і при цьому співіснували з місцевим середнім палеолітом. Натомість, на сусідніх територіях середньопалеолітичні комплекси “не дожили” і до 30 тисячного рубежу. А для хронологічного інтервалу від 28/27 тис. років до 18/17 тис. років тому в Криму не відомо жодного палеолітичного комплексу, тоді як на сусідніх територіях у цей час відбувався розвиток граветських та епі-оріньяцьких індустрій.
Подальші комплексні дослідження палеоліту Криму, можливо, дадуть відповідь на ці та інші численні проблеми, що залишилися поки без належного висвітлення.
Список основних публікацій за темою дисертації
Монографії:
1. Колосов Ю.Г., Степанчук В.Н., Чабай В.П. Ранний палеолит Крыма. – К.: Наукова Думка, 1993. – 221 с.
2. Чабай В.П. Средний палеолит Крыма: стратиграфия, хронология, типологическая вариабельность, восточно-европейский контекст. – Симферополь: Шлях, 2004. – 323 с.
Статті у фахових виданнях:
3. Колосов Ю.Г., Степанчук В.Н., Чабай В.П. Мустьерская стоянка им. Г.А.Бонч-Осмоловского // Российская археология. – 1993. – №3. – С. 119-129.
4. Chabai V., Sitlivy V. The periodisation of Core Reduction Strategies of the Ancient, Lower and Middle Palaeolithic // European Prehistory. – 1993. – Vol. 5. – P. 9-88.
5. Чабай В.П. Один из путей становления позднепалеолитического порядка операций первичного расщепления // Археологический альманах. – Донецк, 1995. – №3. – С. 135-150.
6. Chabai V., Marks A.E., A. Yevtushenko. Views of the Crimean Middle Paleolithic: Past and Present // European Prehistory. – 1995. – Vol. 7. – P. 59-80.
7. Chabai V. Kabazi-II in the context of the Crimean Middle Paleolithic // European Prehistory. – 1996. – Vol. 9. – P. 31-48.
8. Chabai V. Kabazi-II: The Western Crimean Mousterian Assemblages of Unit II, Levels II/7-II/8C // The Paleolithic of Crimea. The Middle Paleolithic of Western Crimea, vol.1. – Йtudes et Recherches Archйologiques de L'Universitй de Liиge. – 1998. – No 84. – P. 201-252.
9. Chabai V. The Middle Paleolithic to Aurignacian transition in the Crimea // Prehistoire de d’Anatolie. Genese de deux mondes. Vol.1. – Йtudes et Recherches Archйologiques de L'Universitй de Liиge. – 1998. – No 85. – P. 339-352.
10. Чабай В.П., Маркс Э.Э., Отт М. Вариабельность среднего и ранней поры позднего палеолита Крыма (предварительные итоги международного археологического проекта) // Археологія. – Київ, 1998. – №4. – С. 19-47.
11. Chabai V., Marks A.E., Monigal K. Western Crimean Middle Paleolithic paleoenvironment and paleoeconomy // The Paleolithic of Crimea. The Middle Paleolithic of Western Crimea, vol.2. – Йtudes et Recherches Archйologiques de L'Universitй de Liиge. – 1999. – No 87. – P. 211-233.
12. Чабай В.П. Аккайцы в западном Крыму: Кабази- II, культурный слой III // Археологический альманах. – Донецк, 1999. – №8. – С. 51-76.
13. Чабай В.П. Особенности перехода от среднего палеолита к позднему палеолиту в Крыму // Время последних неандертальцев. – Stratum plus. – 2000. – №1. – С. 54-83.
14. Chabai V. The evolution of Western Crimean Mousterian industry // Neanderthals and Modern Humans – Discussing the Transition: Central and Eastern Europe from 50.000 – 30.000 B. P. – Wissenschaftliche Schriften des Neanderthal Museums – 2000. – Bd. 2 – P. 196-211.
15. Chabai V., J. Richter, T. Uthmeier, A.I. Yevtushenko. Neue Forschungen zum Mittelpдlaolithikum auf der Krim // Germania. – 2002. – Vol. 80. – S. 441-473.
16. Patou-Mathis M., Chabai V. Kabazi II (Crimee, Ukraine): un site d’abattage et de boucherie du Paleolithique moyen // L’anthropologie. – 2003. – Tom 107. – P. 223-253.
17. Yevtushenko A., A. Burke, C. R. Ferring, V. Chabai, K. Monigal. Karabi Tamchin: The Middle Paleolithic site in Crimean Mountains // Proceedings of the Prehistoric Society. – 2003. – Vol. 69. – P. 137-159.
18. Чабай В.П. Кабази II, культурные слои V и VI: микок времени последнего интергляциала // Археологический Альманах. – Донецк, 2003. – № 13. – С. 81-127.
19. Чабай В.П. Хронология и экология перехода от среднего к верхнему палеолиту в Восточной Европе // Кам’яна доба України. – Київ: Шлях, 2003. – № 4. – С. 120-137.
20. Chabai V. Chokurcha I, Unit IV: Artifacts // The Paleolithic of Crimea. The Middle Paleolithic and Early Upper Paleolithic of Eastern Crimea, vol. 3. – Йtudes et Recherches Archйologiques de L'Universitй de Liиge. – 2004. – No 104. – P. 377-416.
21. Patou-Mathis M., V. Chabai. Un site rйcurrent d’abattage et de boucherie du Palйolithique moyen: Kabazi II (Crimйe, Ukraine) // Les premiers peuplements en Europe. – British Archaeological Reports, International Series. – 2005.– # S1364. – P. 307-328.
22. Чабай В.П. Історія і методи досліджень типологічної варіабельності середнього палеоліту Криму // Археологический Альманах. – Донецк, 2006. – № 18. – С. 5-46.
Статті у інших наукових виданнях:
23. Степанчук В.М., Чабай В.П. Деякі аспекти моделювання радіального, безсистемного та протопризматичного принципів розщеплення каменю в мустьє // Стародавнє виробництво на території України. – Київ: Наукова Думка, 1992. – С. 22-37.
24. Чабай В.П., Жук С.М. Раскопки палеолитической стоянки Кабази-II // Археологические исследования в Крыму, 1993 год. – Симферополь, 1994. – С. 267-271.
25. Чабай В.П., Жук С.М. Исследования палеолитической стоянки Кабази-II // Археологические исследования в Крыму, 1994 год. – Симферополь, 1997. – С. 269-273.
26. Маркс Э.Э., Чабай В.П. Переход от среднего к позднему палеолиту в Крыму // Палеоэкология плейстоцена и культуры каменного века Северной Азии и сопредельных территорий. – Новосибирск, 1998. – Том 2. – С. 421-439.
27. Чабай В.П., Демиденко Ю.Э., Евтушенко А.И. Палеолит Крыма: методы исследований и концептуальные подходы. – Симферополь-Киев: Крымский филиал Института археологии НАН Украины, 2000. – 104 с.
28. Marks A.E., Chabai V. Constructing Middle Paleolithic settlement patterns in Crimea: potentials and limitations // Settlement Dynamics of the Middle Paleolithic and Middle Stone Age.– Tьbingen: Kerns Verlag, 2001. – P. 179-204.
29. Чабай В.П. Моделі використання крем’яної сировини та фауни в другому культурному шарі середньопалеолітичної стоянки Пролом ІІ (Крим) // Записки наукового товариства імені Шевченка. Праці Археологічної комісії. – Львів: НТШ, 2002. – Том CCXLIV. – С. 355-379.
30. Чабай В.П. Территориально-хронологические группы леваллуазских памятников Восточной Европы // Археология и палеоэкология Евразии. – Новосибирск, 2004. – С. 112-120.
31. Chabai V. Kabazi II: stratigraphy and archaeological sequence // Kabazi II: Last Interglacial Occupations, Environment & Subsistence. – Palaeolithic Sites of Crimea. – Vol. 1. – Simferopol-Cologne, 2005. – P. 10-35.
32. Chabai V. The Middle Paleolithic and Early Upper Paleolithic in the Northern Part of Black Sea Region // The Black Sea Flood Question: Changes in Coastline, Climate and Human Settlement. – Dordrecht: Springer-Verlag, 2006. – P. 279-296.
33. Marks A.E., Chabai V. Stasis and change during the Crimean Middle Paleolithic // Transition before transition: evolution and stability in the Middle Paleolithic and Middle Stone Age. – New York: Springer, 2006. – P. 121-135.
Тези та матеріали доповідей:
34. Chabai V., Sitlivy V. The blade component in the Middle Paleolithic of Ukraine: origin and evolution // Dossier de documentation archйologique. – Paris: CNRS, 1994. – N 18 – P. 161-177.
35. Чабай В.П. Индустрии одностороннего мустье Северного Причерноморья // Проблемы археологии Юго-Восточной Европы. – Ростов-на-Дону, 1998. – С. 25-27.
36. Чабай В.П. Финал среднего палеолита и ранняя пора позднего палеолита в Крыму // Особенности развития верхнего палеолита Восточной Европы. – СПб., 1999. – С. 73-74.
37. Чабай В.П. Содержание технико-типологической вариабельности среднепалеолитических индустрий Крыма // Тезисы докладов на международной конференции “Локальные различия в каменном веке”, посвященной 100-летию со дня рождения С.Н. Замятнина. – СПб., 1999. – С. 88-91.
38. Chabai V. The Late Middle and Early Upper Paleolithic in Crimea (Ukraine) // Les premiers homes modernes de la Peninsule Iberique. – Trabalhos de Arqueologia – Lisboa, 2001. – N 17. – P. 25-35.
39. Чабай В.П. Крым в контексте вариабельности среднего палеолита Восточной Европы // Варіабельність середнього палеоліту України. – Київ: Шлях, 2003. – С. 78-105.
40. Chabai V. The chronological and industrial variability of the Middle to Upper Paleolithic transition in Eastern Europe // The Chronology of the Aurignacian and of the Transitional Technocomplexes. Dating, Stratigraphies, Cultural Implications. –Trabalhos de Arqueologia. – Lisboa, 2003. – N 33. – P. 71-86.
41. Chabai V. Crimea at 30,000 BP: cul-de-sac or corridor? // Hugo Obermaier-Gesellschaft fьr Erforschung des Eiszeitalters und der Steinzeit e.V. – 18.-22. April 2006. – Kцln: Institut fьr Ur- und Frьhgeschichte der Universitдt zu Kцln, 2006. – P. 13-14.
АНОТАЦІЇ
Чабай В.П. Середній палеоліт Криму: зміст типологічної варіабельності. – Рукопис Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія – Інститут археології НАН України. Київ, 2006.
В дисертації розроблено хронологію технокомплексів і фацій середнього палеоліту Східної Європи. Встановлені природні і антропогенні фактори, що впливали на типологічну варіабельність середнього палеоліту. Сутність типологічної варіабельності середньопалеолітичних індустрій полягає в застосуванні традиційних технологій і моделей використання кам’яної сировини. Левалуа-мустьєрський, мікокський і мустьєрський пластинчастий технокомплекси відображають культурно-стилістичну варіабельність середнього палеоліту Східної Європи. Формами типологічної варіабельності є різноманітність типолого-статистичних ознак в рамках технокомплексу – фаціальна варіативність, що залежить від редукції артефактів.
Головні положення дисертації будуть використані при написанні найдавнішого періоду первісної історії Криму, України і Східної Європи.
Ключові слова: середній палеоліт, типологічна варіабельність, мікок, левалуа-мустьє, Крим, Східна Європа.
Chabai V.P. The Middle Paleolithic of Crimea: the content of typological variability. – Manuscript The thesis of dissertation for academic degree of doctor of historical sciences in Archeology – 07.00.04. – The Institute of Archeology of National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv. – 2006.
This dissertation proposed the chronology of the Middle Paleolithic techno-complexes and facie in Eastern Europe, established the natural and anthropological factors which caused the typological variability. The content of the typological variability consist in the implication of traditional technologies and models of raw material exploitation. The Levallois-Mousterian, Micoquian and Blade Mousterian techno-complexes reflect the stylistic variability of the Eastern European Middle Paleolithic. The forms of typological variability are the variation of typological attributes in the frames of techno-complex – facial variety, which depends on the reduction of artifacts.
The main topics of dissertation might be used for Crimean, Ukrainian and Eastern European Prehistory studies.
Key words: Middle Paleolithic, typological variability, Micoquian, Levallois-Mousterian, Crimea, Eastern Europe.
Чабай В.П. Средний палеолит Крыма: содержание типологической вариабельности. – Рукопись Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.04 – археология. – Институт археологии НАН Украины. – Киев, 2006.
На основании комплексного анализа материалов Крыма, добытых за последние 80 лет, определены причины, формы и содержание типологической вариабельности среднего палеолита. В диссертации разработаны хронология и периодизация технокомплексов и фаций среднего палеолита Крыма и Восточной Европы. Проанализирована зависимость между типологическими структурами кремневых комплексов и климатическими изменениями на протяжении почти 100 тысяч лет эволюции среднего палеолита Крыма. Установлены природные (топография поселений, соотношение темпов аккумуляции литологических и культурных отложений, состояние сырьевой базы) и антропогенные (технология обработки камня, функциональная направленность поселений) факторы, которые влияли на типологическую вариабельность среднего палеолита. Доказано, что сущность типологической вариабельности состоит в применении традиционных технологий и моделей использования каменного сырья. Леваллуа-мустьерский, микокский и мустьерский пластинчатый технокомплексы отражают культурно-стилистическую вариабельность среднего палеолита Восточной Европы. Формами типологической вариабельности выступает разнообразие типолого-статистических признаков в рамках технокомплекса – фациальная вариативность, которая отражает результат взаимодействия природных и антропогенных факторов. Вариативность микокского технокомплекса выступает в форме аккайской, старосельской и кииккобинской фаций. Причиной фациальной вариативности технокомплексов есть редукция артефактов, которая зависит от природно-географических условий и хозяйственной специфики поселений.
Своеобразными реперами для периодизационного подразделения среднего палеолита послужили ряд событий, хронологические рамки которых были установлены радиометрическими датами и биостратиграфическими определениями. Первый период (ранний) охватывает время от последнего интергляциала до интерстадиала Моерсхоофд и характеризуется практически безраздельным “господством” микокских индустрий на территории Крыма. В это же время на Донбассе бытовали микокские и пластинчатые мустьерские технокомплексы, а в Пруто-Днестровском регионе – леваллуа-мустьерские. Второй период (средний) соответствует сосуществованию микокских и западнокрымских индустрий в Крыму и датируется временем интерстадиала Хенгело и стадиала Хоссело. Также второй период характеризуется замещением леваллуа-мустье микоком в Пруто-Днестровском регионе, появлением микокских индустрий на Северном Кавказе и продолжением эволюции пластинчатого мустье на Донбассе.
Третий период (переходный) отражает сосуществование в Крыму ранних верхнепалеолитических ориньякской и восточноселетской индустрий со среднепалеолитическими микокскими и западнокрымскими комплексами во время климатических условий стадиала Хунеборг и интерстадиала Денекамп. На территории Восточной Европы среднепалеолитические технокомплексы (микокский и леваллуа-мустьерский) сосуществуют с верхнепалеолитическими культурами (городцовской и спицынской) и технокомплексами (селетоидным, ориньякским и граветтским) на протяжении около 10 тысяч лет, от 38/36 до 29/28 тыс. лет назад. Достоверные свидетельства влияния позднепалеолитических ориньякской и селетоидной технологий на микокский и леваллуа-мустьерский среднепалеолитические технокомплексы не обнаружены. Появление верхнепалеолитических технологий в Крыму связывается с двумя различными в физико-географическом отношении регионами Восточной Европы: пруто-днестровской степи / лесостепи и таежными лесами среднего Дона.
Основные положения диссертации будут использованы для написания древнейшего периода первобытной истории Крыма, Украины и Восточной Европы.
Ключевые слова: средний палеолит, типологическая вариабельность, микок, леваллуа-мустье, Крым, Восточная Европа.